Вірш "Ти пам'ятаєш, батьку..." у виконанні автора.
Жодна людина не трапляється нам даремно. Хтось робить нас сильнішими, хтось дарує підтримку й любов, хтось загартовує дух... Випадковостей не буває. Десь там Бог, розклавши карти, уже намітив тих, з ким ми проведемо життя, гірко плакатимемо чи сміятимемося до сліз. Тих, хто даруватиме нам мудрість і жагу до життя...
"Мене орки знають ще з 14-го, я нічого не боюся", - сказав мені кремезний чоловік із душею поета. Це була якраз та зустріч, якої ніхто не планував, але яка змусила мене плакати (видно, Бог десь знову вирішив мені підіграти. Дякую.)
Микола Коржик, для своїх - Ахілес. Воїн-поет, воїн-лірик... Чоловік з величезним серцем і душею. Талановитий і невгамовний, безстрашний і такий щирий.
Його вірші змушують плакати, а він - жити, боротися і ніколи не здаватися, бо "кожен сантиметр України - наш дім. Тут скрізь ми вдома" (цитую поета).
Війна забирає найкращих, найкращі ідуть туди самі: безкомпромісні романтики або відчайдушні патріоти... Боляче, дуже боляче. Ми народжуємо дітей не для війни...