"Що? Де? Коли?" — інтелектуальна гра, популярна на теренах колишнього СРСР, та у країнах зі значними російськомовними спільнотами (Ізраїль, Німеччина, США).
Її придумав у 1975 р. телеведучий Володимир Ворошилов. Гра швидко стала популярною і невдовзі (на відміну від первинної телегри) з'явилася доступна всім охочим спортивна версія гри. Ігрова команда із шести (у спортивному різновиді — інколи до восьми) осіб повинна відповісти на питання, на обдумування та обговорення якого дають одну хвилину. Питання намагаються скласти такими, щоб дати відповідь на них можна було використавши звичайні, загальні знання та застосувавши логіку. За кожну правильну відповідь команда отримує одне очко.
Гравці у «Що? Де? Коли?» повинні мати широкий світогляд і цікавитися досягненнями сучасного суспільства. Для них важливо вміти швидко, оригінально думати. Саме з метою показати свої знання, здатність логічно мислити та вміти обґрунтувати свою думку, учні 3-А класу взяли участь у спортивній версії інтелектуальної гри "Що? Де? Коли?". Усі діти розділилися на 4 команди, кожна з яких мала свою назву та відповідну емблему. Хлопчики та дівчатка по черзі відповідали на запитання з різних тем, де за кожне правильне твердження отримували бали, які наприкінці гри і показали найбільш ерудовану команду. Але варто сказати, що всі діти проявили себе творчо, неординарно і згуртовано.
View this photo set on Flickr
Щороку згідно з міською програмою партнерства з містами Німеччини проводиться стажування вчителів в німецьких школах. З 8 по 30 жовтня вчитель німецької мови Полтавської гімназії №13 О.В. Ляшенко мала можливість відвідати гімназію ім. Едуарда Шпрангера в Фільдерштадті. Варто зауважити, що в цьому закладі вона не вперше, тому була озброєна певним досвідом і намагалася привезти в рідну школу ідеї, які є основою сучасної німецької освіти. По закінченню стажування вчитель отримала сертифікат та написала видгук в місцеву газету ( див. скан статті ).
Нижче ми подаємо її враження від стажування і певні висновки, зроблені з нього.
"Багаті культурні пам’ятки, добротні будинки, ідеальні дороги, охайні вулиці – все це підтверджує статус Німеччини як найбагатшої країни Західної Європи. Але особливим світом для мене, як вчителя, є, звичайно, німецька школа. І я змогла її оцінити. Загального поняття "німецька освіта" не існує взагалі, оскільки освіта там регулюється окремими федеральними міністерствами. У кожній землі своя програма, тривалість навчання, вимоги і витрати на освіту. Німецька школа не ставить собі за мету примусити до навчання, а створює оптимальні умови для тих, хто хоче вчитися. Учні вчаться жити в конкурентному середовищі, наближеному до реального життя. Якщо не вдалося виплисти завдяки власній наполегливості, то рятувати ніхто не буде. Відвідування школи – обов’язкове, і це закон. Якщо дитина не з’являється на заняття без поважних причин, до неї додому може прийти поліція та попросити терміново відправити дитину до школи та ще й накласти штраф на батьків.
Я мала змогу відвідати 55 уроків з різних предметів, познайомитися з організацією навчального процесу. Німецькі школярі теж дізналися багато від мене про повсякденне життя, про систему шкільної освіти в Україні.
Перш за все мене вразили білінгвальні класи, які сприяють не просто знайомству з іншими культурами, а й самокритичному осмисленню власної культури, навичкам толерантності і поваги. Уроки проходять парами, перерви по 20 хвилин, а на обід ціла година. Розмаїття страв у їдальні вражає, а страви готують мами на благодійних засадах. Початкова школа відокремлена від середньої школи. Учні з 5-9 клас зобов’язані на перервах бути на вулиці, користування мобільними телефонами на території школи заборонено законом. У розпорядженні учнів дуже великий спортзал та спортивне поле, мобільна актова зала, свій кінотеатр та медіацентр, самотужки посаджений сад з дослідною ділянкою. Є великі лаборантські кімнати, облаштовані робочими місцями для учнів та вчителів, де панує дуже демократична атмосфера. А коридори - це справді зони відпочинку!
Я вважаю, що більшість українців були б теж здивовані німецьким типовим шкільним інтер'єром. У приміщенні немає ніякого пластику: вікна, двері, меблі – все з дерева. Жодних шпалер та громіздких стендів на стінах, натомість – величезна кількість яскравих дитячих малюнків, інформаційних стендів, правил поведінки, що розкривають стратегію діяльності школи. Мене дуже вразили документ-камери в кожному класі, які вирішують завдання донесення необхідної візуальної інформації до учнів і які зовсім витіснили користування дошкою та крейдою. Мій досвід спілкування з вчителями підтвердив: документ-камера – це дійсно дуже необхідний інструмент сучасного освітнього процесу.
Окрема тема – підручники. За німецькими підручниками учні пізнають реальне життя, вчаться пристосовуватися до нього, за українськими – витають у вирі фантазій авторів. Був дивний, на перший погляд, урок математики в 5 класі, коли всі діти з метрами в руках повзали по класу. Виявилося, таким чином вони вимірювали довжину і ширину класу. У результаті навчилися обчислювали площу та периметр.
Учительська має 3 зони: робочу, організаційну та для відпочинку. Спочатку мені незвично було бачити, як учителі йдуть на уроки з великою кількістю роздаткового матеріалу. В учительській є велика кількість копіювальної техніки, на якій перед початком уроку роздруковуються завдання. Слід зазначити, що в школі пишуть чорнильними ручками, що сприяє кращій каліграфії в учнів. Не таким, як в Україні, виявився і класний журнал – все на сайті гімназії з відмітками про проведений урок, відсутніх учнів та результати контрольних робіт. У Німеччині запроваджена 6-бальна система оцінювання, одиниця – найкраща оцінка. Окрім цього вчитель сам вирішує, коли і як робити контроль знань і попереджає про це керівнцтво школи ще на початку семестру. На тиждень в учнів може бути не більше двох контрольних робіт, і учні завжди попереджені про них заздалегідь у списку, який висить у кожному класі. Звичайно, контрольних та самостійних робіт не так багато, як в Україні, і на них панує спокійна атмосфера, діти не заважають один одному і не списують (для цього є спеціальні паперові ширми) і я не бачила в учнів жодної шпаргалки. Перевіряючи контрольну роботу, кожен вчитель пише аналіз роботи кожній окремій дитині.
Побувавши на багатьох уроках, помітила, що педагоги не вимагають від учнів неможливого, водночас великий акцент робиться на самоосвіту. Якщо хтось не виконав домашнього завдання, його не карають поганою оцінкою, а залишають на додаткове заняття після уроків. Для цього в гімназії кожен день є чергові вчителі. Педагоги самі зацікавлені в хороших результатах своєї роботи, тому нема потреби контролю з боку директора чи завуча. Керівник навчального закладу не має права зайти на урок, не попередивши завчасно вчителя.
У Німеччині велику увагу приділяють фаховій підготовці молодого покоління. Дітей у школі знайомлять з різними професіями, дають уявлення про те, хто чим займається, щоб у ранньому віці в них формувалося бачення майбутнього фаху. Обовязково проводять в гімназії практики та навчальні екскурсії, метою яких є спрямування дитини до обрання вузького профілю. Дітей не переобтяжують, але й нема гоніння за відмінними оцінками.
Насправді теж дуже вразило те, що в Німеччині дітей-інвалідів не викреслюють із повноцінного життя, не ізолюють від здорових дітей. І вони не комплексують з приводу своєї інакшості, навпаки, на їхніх обличчях завжди щасливі усмішки.
Бути вчителем у Німеччині – почесно. Педагоги мають диплом з двох предметів і отримують чималу зарплату.
Насолоджувалась я звичайним німецьким повсякденним життям у родині колеги, вчителя англійської та латинської мов Маріанни Іллі-Шрайфогель. Я була рада зустрічі з моїми друзям з першого шкільного обміну далекого 1988 року, а саме з Нільсом Шмідтом (керівник німецького уряду) та Штефані Фьорстер (з минулого року вчитель в гімназії, де я проходила стажування).
Насичену цікаву культурну програму підготувало керівництво міст-партнерів: це і відвідування Людвігсбургу з дивовижними гарбузами (до речі, найважчий 965 кг), і свято капусти в Ляйнфельдені, каплиця Ротенберг, Хайґерлох з цікавими музеями, Тюбінген з незвичайною виставкою, Штутгарт, Есслінген, спортивно-розважальний центр "Фільдорадо", Вільгельматеатр з виставою "Ромео та Джульєтта" та неперевершений мюзікл "Нотр-Дам" та багато інших заходів, серед яких офіційна зустріч з Андреасом Кохом, бургомістром м.Фільдерштадт, та свято вчителів у гімназії ЕСГ. Особлива подяка пані Тамарі Постніковій, яка допомагала і організовувала все стажування.
Три тижні промайнули дуже швидко, а спогади та враження від поїздки залишилися. І, як завжди, повернення на Батьківщину - не менш тривожний момент: саме тут можна використати нові знання і впроваджувати технології, з якими познайомилася. Жоден досвід не може бути механічно перенесений на іншу країну. Бо німецька освіта близька та водночас дуже далека для нас, українців. Адже за корупцією, недофінансуванням, зневірою приховується значний потенціал, значні традиції, великі успіхи та безмежне бажання впроваджувати щось нове. А подорожувати та стажуватися необхідно кожному, бо слід побачити те, до чого варто прагнути. Щоб, повертаючись додому, точно розуміти, який світ будувати навколо себе. Будувати не копіюючи, а створюючи кращу модель життя і бажати втілити в рідній школі хоча б декілька ідей. І так хочеться, щоб моя мрія - мати зараз як засіб навчання документ-камеру - здійснилася! А далі за допомогою неї освоювати нові підходи до навчання, створювати умови для розвитку потенціалу кожного учня у вивченні німецької мови. І цілком ймовірно, що саме для цього молодого покоління Європа, як і цілий світ, набагато ширше відчинять свої двері.
View this photo set on Flickr
19 – 21 жовтня 2018 р. відбувся Кубок Федерації Таеквон-до І.Т.Ф. україни серед дітей та юнацтва у м.Одеса, в якому приймали участь 820 спортсменів із 20 областей. Вітаємо учнів Полтавської гімназії №13, які вибороли перемогу:
Петренко Єгор (7-В клас) нагороджений золотою медаллю,
Помазан Вікторія (7-А клас) та Корсун Олег (8-А клас) нагороджені бронзовими медялями.
Учениця Полтавської гімназії №31, Сайко Елизавета, яка тренується на базі нашої гімназії, нагороджена золотою та срібною медалями.
Учениця 7-Г класу нашої гімназії Волошина Аміна у м.Харкові на Кубку України серед дорослих, юніорів та юнацтва 8 – 11 листопада 2018 р. посіла 1 місце і за підсумками першого відбору до складу збірної України закріпила за собою місце у складі збірної.
Ск «СонсуквоН»
Вітаємо із перемогами та бажаємо подільших успіхів!!!
View this photo set on Flickr
День працівників радіо, телебачення та зв'язку — професійне свято України. Відзначається щорічно 16 листопада.
За радянських часів професійне свято працівників телебачення та радіомовлення відзначалося 7 травня. Цю дату було встановлено 1945 року, під час святкування 50-річчя винайдення радіо Олександром Поповим.
1994 року Укртелерадіокомпанія запропонувала керівництву держави встановити 16 листопада як професійне свято для теле-, радіопрацівників. Саме цього дня 1924 року в Харкові вийшла в ефір перша передача Українського радіо.
Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв'язку України…» згідно з Указом Президента України «Про День працівників радіо, телебачення та зв'язку» від 11 листопада 1994 року № 667/94.
Нині до журналістів та працівники сфери радіо долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ.
Цей день відзначають і фахівці зв'язку, що забезпечують роботу телефонних мереж і таких важливих на сьогодні мереж Інтернет-зв'язку.
Учні 3-А класу також долучилися до святкування Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку. Діти із задоволенням поринули у світ цих професій та на декілька годин перевтілилися у справжніх журналістів і телеведучих, які беруть інтерв'ю, ведуть програми та вміють правильно донести будь-яку інформацію. Хлопчики та дівчатка зрозуміли, що люди, які працюють на радіо і телебаченні, повинні мати красиве, чітке, а головне грамотне мовлення, тому з раннього дитинства його треба розвивати на уроках рідної мови. Журналіст чи телеведучий має бути також досить ерудованим, тому треба багато читати, вміти знаходити цікаву та корисну інформацію. У цьому допомагають навики, які формуються на уроках читання. Такі люди щодня вирішують численні завдання, швидко думають та керуються логікою, яка з ранніх років розвивається на уроках математики. А куди ж телеведучому без гарної постави та хорошої фізичної форми? Із самого дитинства про це піклуються учителі на уроках фізкультури. Ось так просто діти зрозуміли тісний зв'язок кожного шкільного предмету з такими цікавими професіями телеведучих, журналістів, працівників радіо та зв'язку. Протягом дня хлопчики та дівчатка переглядали відео та презентації про ці надзвичайно цікаві і важливі напрямки діяльності людини, тренували своє мовлення, виконуючи різні вправи і завдання, грали в дикторів та телеведучих, брали інтерв'ю та оголошували перерви і уроки. День видався цікавим та пізнавальним для учнів 3-А класу, які всіх також вітають зі святом працівників радіо, телебачення та зв'язку!
View this photo set on Flickr
Click to enlarge image
Click to enlarge image
